М. О. Вакуленко
Український мовно-інформаційний фонд НАН України
Є чимало подібного в Україні та Іспанії. Іспанці охоче відзначають, що наші країни порівнянні за територією, за населенням, навіть за корупційними схемами, які в недавньому минулому використовували чиновники для обкрадання населення обох країн.
Іспанія дуже неоднорідна за етнічним складом населення і його соціальним станом, і ця неоднорідність поширюється і на мови. У країні функціонують 5 мов: іспанська (кастельянська), галісійська, баскська, або евскера (euskera), каталанська, валенсійська. І шанобливе ставлення іспанців до кожної з цих мов помітне неозброєним оком.
Наприклад, у Країні басків назви населених пунктів здебільшого подвійні або дубльовані, де один варіант є національним, а інший – іспанським екзонімом: Vitoria-Gasteiz, Alava / Araba, Bilbao / Bilbo, Donostia / San Sebastian. Назви вулиць подають двома мовами, де перекладається лише саме слово „вулиця”, а саму власну назву завжди записують однаково: Calle / Kalea Rioja, Calle / Kalea AlbertoSchommer.
Іноді назва тільки одна – місцева: Txagorritxu, Abetxuko, Ondarreta. У повній відповідності до резолюцій ООН: IV/20 (1982 р.) – “Про зменшення кількості екзонімів” – та V/13 (1987 р.) – “Про переважність національних офіційних форм географічних назв”. Такі назви в іспанській мові відтворюються за принципом орфографічної трансплантації, повністю зберігаючи вихідне (національне) написання. У випадках повного засвоєння назви іспанською мовою, тобто повної адаптації лексеми в іншому мовному середовищі, відбувається практична транскрипція її звучання за допомогою іспанських графем: Gipuzkoa – Guipuzcoa, Goikoetxea – Goicoechea, kaki – caqui, Kutxa – Cucha, Xavier – Javier тощо. Тут діють доволі чіткі правила перетворення: gi – gui; ge – gue; k(e,i) – qu(e,i), в інших випадках k – c; tx – ch; іноді x – j. При цьому навіть зберігається принцип взаємної однозначності написання автентичної й засвоєної назв. У випадку ж запозичень баскською мовою з іспанської, слова видозмінюються істотніше: universidad – unibertsitat, calle – kalea.
У Країні басків три схеми шкільної програми: викладання баскською мовою, змішане викладання, викладання іспанською. Але навіть в останньому варіанті обов’язковими є уроки евскери. Влаштуватися на офіційну роботу можуть особи, які мають достатній рівень володіння обома мовами. Тому тут двомовність справжня, а не гадана. Хоча на вулицях Віторії чути переважно іспанську.
Іспанія подає також повчальні приклади читання власних і загальних назв. Наприклад, ім’я скандально відомого іспанського урядовця Jordi Pujol читається як «Хорді Пуйоль», тобто в одному випадку літері «j» («хота») відповідає звук [х], а в іншому – [й]. Цілком подібно до баскської мови, де, залежно від діалекту, цю літеру читають або як [х], або як [й]. «Нестандартне» прочитання «хоти» трапляється й у деяких запозиченнях іспанської мови: наприклад, слово японського походження judo (дзю-до) читають як «юдо», англійське ім’я Joy– як «Йой».
Високий рівень мовної культури й толерантності іспанців проявляється й у міждержавних контактах. Наприклад, в університетах Країни басків робочими мовами конференцій є зазвичай іспанська, англійська, французька, іноді італійська. Послугами перекладачів ніхто не користується. А коли автор цих рядків влаштовував свого сина на ім’я Олесь у місцеву школу, в адміністрації відразу звернули увагу, що запис в українському паспорті – Oles – не відповідає оригінальному. Було вирішено вживати форму з відображенням пом’якшення – Olesj, – яка й фігурує в усіх офіційних навчальних документах дитини. Знаменно, що вчителі школи зуміли навіть більш-менш достеменно відтворити й правильну вимову.
Якщо проводити мовні та політичні паралелі з Україною, то насамперед слід зауважити, що не можна уподібнювати, скажімо, Країну басків до незаконних «республік» на сході України. Насамперед тому, що відповідні області Іспанії сформувалися історично паралельно з утворенням самої Іспанії як держави, і жодна держава світу не претендує на збройний «захист» місцевомовного населення. В Україні ж такі «новоутворення» виникли за військової підтримки сусідньої держави, яка ревно намагається нав’язати Україні свою мову і своє бачення її розвитку.
Країну басків швидше можна порівняти з Українською радянською соціалістичною республікою в складі Радянського Союзу. І тут є чимало причин, щоб позаздрити як у плані економіки, так і мовної політики. Адже Україна і хоч отримала формальну незалежність, негативний вплив імперської системи не тільки не зменшився, а й набув характеру цинічної військової агресії.
Є чого повчитися й у плані практики відтворення власних назв у середовищі чужої мови. Принцип взаємної однозначності різних форм запису, який забезпечує збереження еквівалентності вихідного й трансформованого текстів, поважають в Іспанії не менше, ніж у Німеччині та інших розвинених країнах. Проблеми читання іншомовних (зокрема, українських) власних назв існують здебільшого в уяві деяких українських діячів. Іспанський досвід іще раз підтверджує хибність таких побоювань. Але той факт, що англійська фонетична система дуже відрізняється від української, не скасовує загальноприйнятих вимог до міжнародної комунікації, головною серед яких є вимога еквівалентності тексту незалежно від його графічного подання. Ця вимога стає все більш актуальною у зв’язку з бурхливим розвитком комп’ютерної лінгвістики і її роллю в розвитку мови та лінгвістичних технологій у сучасному світі, а також із європейськими перспективами України та інтенсифікацією її культурних, економічних, наукових та інших контактів із державами світу.
Орієнтація на англійське читання невиправдана ще й тому, що не враховує особливості світосприйняття більшістю населення планети. Іспанці, наприклад, дуже пишаються тим, що їхня мова є другою в світі (після китайської) за кількістю носіїв мови як рідної. Англійська за цим показником посідає лише четверте місце. Тому в сприйнятті незнайомих власних назв спрацьовують механізми, закладені у відповідних мовах – а це охоплює чималі частини Азії та Латинської Америки. Крім того, в Європі, де дуже відчутний вплив німецької та слов’янських мов, позитивно сприймають транслітераційний стандарт ISO: 1995 і відповідні системи кирилично-латиничної транслітерації, орієнтовані на споріднені слов’янські мови. Усе це переконує в необхідності орієнтуватися на такі правила латинізації українського правопису, які забезпечують вимогу взаємної однозначності текстів і слов’янське коріння української мови.
Звичайно, Україна не може сліпо копіювати економічні, політичні та мовні процеси, які відбуваються в Країні басків. Але доречне використання набутого в ній досвіду безумовно допоможе Україні наблизитися до країн європейської спільноти в усіх сферах людського життя.