Нарешті ми тримаємо в руках перший том "Словника української мови" у 20-х томах (видавництво "Наукова думка")! Видання передплатне; один із нас нічого не знав про нього; другий, філолог і редактор, не тільки завсідник книжкових виставок, а й практичний лексикограф, подбав про передплату цього видання і для себе, і для свого друга, і для брата, який живе на Поділлі. Одержуючи цей фоліант на 912 сторінок у видавництві на вул. Терещенківській, 3, кожен із нас пережив хвилини надзвичайної радості: нарешті український народ матиме справді потужний, великий лексикон своєї мови, який опрацьовано на високому науковому рівні і, сподіваємось, буде видано на такому ж рівні, як отсей перший том!
У розділі "Література" наведено реєстр безмаль усіх найважливіших джерел української лексикографії, 43 позиції, — від "Словаря української мови" Бориса Грінченка до "Словника-довідника з українського літературного слововживання" (2004) С. Головащука.
Отримавши перший том цього золотого Двадцятикнижжя, ми дізналися телефоном (від самого директора Українського мовно-інформаційного фонду (УМІФ) НАН України Володимира Широкова) про те, що число гасел у новому словнику буде втричі більшим, ніж в одинадцятитомовику, що вийшов у 1970—1980 роках.
У новому тлумачному "Словникові української мови" (який, до речі, має перевищити обсягом перше видання „Словаря современного русского литературного языка" в 17-х томах, 1950—1965) уперше буде цитовано майже 200 нових авторів, яких українська радянська лексикографія навмисне чи вимушено замовчувала (Емма Андієвська, Роман Андріяшик, Богдан-Ігор Антонич, Іван Багряний, Василь Барка, Олесь Бердник, Іван Білик, Володимир Винниченко, Микола Вінграновський, Микола Воробйов, Олекса Воропай, Павло Глазовий, Іван Гнатюк, Василь Голобородько, Борис Грінченко, Михайло Грушевський, Іван Дзюба, Михайло Драгоманов, Михайло Драй-Хмара, Володимир Дрозд, Ірина Жиленко, Майк Йогансен, Ігор Калинець, Олександр Кониський, Наталена Королева, Ліна Костенко, Григорій Кочур, Андрій Крижанівський, Іван Крип'якевич, Панько та Микола Куліші, Богдан Лепкий, Аркадій Любченко, Оксана Лятуринська, Євген Маланюк, Тарас Мельничук, Борис Нечерда, Іван Огієнко, Олег Ольжич, Тодось Осьмачка, Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, Олена Пчілка, Улас Самчук, Володимир Свідзінський, Григорій Сковорода (!), Михайль Семенко, Василь Стус, Василь Сухомлинський, Олена Теліга, Григір Тютюнник, Борис Харчук, Микола Хвильовий, Олег Чорногуз, Павло Чубинський, Грицько Чупринка, Маркіян Шашкевич, Валерій Шевчук, Гео Шкурупій) або ж які утвердилися в літературі вже по завершенні першого (одинадцятитомового) видання (Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Василь Герасим'юк, Сергій Жадан, Богдан Жолдак, Володимир Забаштанський, Оксана Забужко, Андрій Кокотюха, Марія Матіос, В’ячеслав Медвідь, Павло Мовчан, Віктор Неборак, Євген Пашковський, Юрко Покальчук, Ігор Римарук, Василь Шкляр, Володимир Яворівський).
У 20-томовикові перші 18 томів, містять загальну лексику, а географічні назви (близько 70 тисяч назв) подано в останніх двох томах. У надзвичайно ґрунтовній передмові до словника (т.1) зазначено, що "у його авторів виробився новий погляд на тлумачний словник як на певну "Summa Lexicografiae"... Тaкe прагнення до повноти словника не може не тішити.
Якщо взяти до уваги, що; на момент завершення роботи над Словником у штаті інституту було всього-на-всього 43 особи (і лише 25 наукових працівників!) і що мовно-інформаційний фонд виконував надзвичайно великий обсяг робіт за програмою "Словники України" (досить сказати: тільки "Орфографічного словника української мови" вийшло дев'ять видань!), - важко не назвати працю колективу УМІФ над новим СУМом науковим і творчим подвигом. До роботи над Двадцятикнижжям долучилися науковці інституту української мови, Інституту мовознавства імені О.О. Потебні, Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національного лінгвістичного університету (загалом працювали близько сорока лексикографів).
Якщо перше видання СУМа розробляли, понад сорок років, то завдяки повній комп'ютеризації лексикографічного процесу на друге видання Словника витрачено у багато разів менше часу. І виявляється, що ще 21 лютого 2007 року в інтерв'ю газеті "День" Володимир Широков повідомляв про завершення роботи над Двадцятикнижжям. Тоді ж він зазначив, що "запланований наклад — тисяча примірників" (!!!).
Для того, хто довідався про це щойно днями, таке повідомлення стало громом з ясного неба. Виходить, що Кабінет Міністрів України ще 11 лютого 2004 року видав розпорядження про надання національній словниковій базі (створеній в УМІФ) статусу "науковою об'єкта, який є національним надбанням", але заразом після завершення роботи над тлумачним словником державної мови не виділив для його видання на паперових носіях жодної копійки. І це попри те, що УМІФ, природно, розраховував, що з допомогою держави вдасться значно збільшити (хоч би до 10-х тисяч примірників) принизливо малий наклад СУМа.
Тим часом 1-й том Словника замість багатотисячного тиражу видано в кількості... 1000 примірників! (До слова наклад першого видання СУМа становив 30 тисяч примірників.) Але й це ще не все! Виявляється, видавництво "Наукова думка" геть не пропагувало 20-томовика у ЗМІ, за винятком безликого повідомлення на сайті видавництва, у якому не те що не було розкрито суті цього видання як унікального набутку нації, а й навіть не названо наукової інституції, що розробила цей словниковий продукт, не кажучи вже про кількісні та якісні параметри Словника, його авторів, редакційну колегію, принципи створення, структуру тощо.
Наприкінці серпня "Наукова думка" ще не приймала передплати на Словник, а в жовтні на сайті видавництва було зазначено: "Замовлення приймаються до 30 вересня 2010 року". Тобто на збирання замовлень (чи на незбирання замовлень?!) вирішили дати один місяць. Видавництво не видрукувало жодного плаката про цю подію, жодного буклета про 20-томовик. Інакше як відвертим саботажем Словника ці факти назвати не можна. Гірко. Особливо як згадати, що передплату на перше видання СУМа на початку 1970-х проводили в сотнях міст України, було видано буклет і плакат про майбутній лексикон. До речі, до складу редакційної колегії 11-томовика, окрім інших учених, увіходили академіки Максим Рильський і Павло Тичина, адже вихід тлумачного словника національної мови — подія історичного масштабу.
Ми були прикро вражені, довідавшись від директора "Наукової думки", що видавництво зібрало передплату аж на... 100 примірників Словника! Це - національне приниження і ганьба! Такої ганьби ми не зазнавали навіть від комуністичного тоталітаризму! Коли видавництво відмовилося прийняти від нас передплату на наступний, другий Том Словника і ми прямо спитали у директора видавництва: "Чи Вам влада заборонила організацію передплати?!" — він промовчав, не заперечив цього, пояснив, що коштів на видання 20-томовика Академія наук не виділила, а тому немає жодної гарантії, що 2-й том Словника взагалі вийде...
Усе це дуже логічно вкладається в поведінку нинішньої малоросійської влади, яка не проти будь-що вписатися в "Русский мир" патріарха Кіріла. Але ж як бути із клятвою Віктора Януковича в Каневі, при нашій національній святині, про те, що українська мова і далі буде єдиною державною мовою України?! Адже Президент має пам'ятати, що він є гарантом дотримання Конституції держави і, зокрема, її 10-ї статті!
Нехай би Президент пригадав усе-таки, що він як Прем'єр-міністр підписував у 2004-му розпорядження № 73-р про надання національній словниковій базі статусу "наукового об'єкта, який є національним надбанням". Словник у 20-х томах — оте саме національне надбання, що його треба персоніфікувати в майбутні фоліанти, якими пишалися б у будь-якій європейській країні. В України тим більше підстав гордитися своїм Двадцятикнижжям, що Український мовно-інформаційний фонд, створивши інтегровану лексикографічну систему "Словники України" (на лазерних дисках), уже на початку третього тисячоліття увів Україну до клубу країн із комп'ютерною лексикографією. Цією гордістю мали би пройнятися і Президент, і Прем'єр-міністр. І то вже сьогодні, коли вкрай треба подбати про 20-томовик у Державному бюджеті на 2011 рік, не забувши, до речі, і про кошти на завершення випуску стражденного "Етимологічного словника української мови" в 7-х томах, друк якого розтягли на... 30 років (!), а додрукову підготовку 6-го і 7-го томів, як можна зрозуміти з публікацій в Інтернеті, уже завершено. Держава мусить дбати і дбатиме про державну українську мову та українську культуру, якщо вона буде українською. Інша, протилежна орієнтація призвела б країну і суспільство до потрясінь і духовної Руїни. Із цього має виходити у практичній мовно-культурній політиці наша влада, незалежно від регіонального її походження. Отже, нам залишається сподіватися на здоровий глузд та (Боже поможи!) патріотичні почуття чільників держави.
А коли влада не дбає про національну словникову базу, то про це маємо дбати ми самі — письменники, академіки, професори, викладачі, учителі, журналісти, видавці, діячі культури і мистецтва, наші вищі навчальні заклади, школи, бібліотеки, меценати та благодійники. Якщо хтось зумисно приховує від суспільства інформацію про такі події, як поява золотого Двадцятикнижжя, — то треба ж нам самим дбати про доступність скарбів рідної мови! Украй дивно, що навіть наша патріотична (?) преса не інформує суспільство про долю 20-томового "Словника української мови". Ми звертаємося до українських газет і журналів із проханням передрукувати цю статтю, надавши їй відповідного резонансу.
Хотілося б, щоби й мовознавці, причетні до цього й схожих проектів, не чекали милості від держави та ЗМІ, а били на сполох.
Ми, звичайно, свідомі того, що в реалізації книжкового (та й онлайнового) проекту "Словника української мови" у 20-х томах дещо можна (і треба!) було б доопрацювати. Аналізуючи "Список літературних джерел Словника" (т.1, c.59—61), ми помітили, що, мабуть, через недостатнє фінансування та не опрацювання сотень і тисяч публікацій за межами Словника опинилося досить багато українських авторів, цитати з творів яких могли б лягти в корпус Словника1; незадовільно репрезентовано український художній переклад2; Словник ще не вільний від багатьох представників графоманської (парткомівської) літератури, про яку Микола Лукаш склав був таку іронічну шпигачку:
Лугом іду, коня веду,
Бенедетто Кроне.
Сватай мене, Козаченку, —
Так Збанацький хоче.
Авторам Словника не варто уникати доброї традиції європейських лексикографів: у кожному томі зазначати кількість зафіксованих у томі слів, як це робили й упорядники першого видання СУМа. А що склад цитованих авторів як загалом, так і в конкретних томах, очевидно, змінюватиметься, то список авторів слід було би складати новий для кожного окремого тому (тоді він буде адекватним). І ще одне: позначаючи курсивом імена тих авторів, яких уперше подають у другому виданні СУМа, треба робити не уважніше. Скажімо, у т.1 подано курсивом імена Я.Головацького, П.Грабовського, П.Гулака-Артемовськото, П.Гуріненка. Дніпрової Чайки, М.Драгоманова. І.Драча та деякі інші, хоч ілюстрації з їхніх творів у першому виданні СУМа є. А загалом важливо, щоб частота цитування того чи того автора бодай приблизно відповідала питомій вазі імені (за цим параметром уважний читач мимоволі визначатиме і систему цінностей, що їх сповідує колектив лексикографів, і рівень їхньої наукової сумлінності).
Але найголовніше — зробити наклад Словника якомога більшим і забезпечити його безперебійний друк. У жодному разі не можна позбавити індивідуальних покупців права придбати Словник, як це буває з державними замовленнями: уроздріб має реалізуватися щонайменше половина тиражу видання.
Ми чекаємо, що на цю публікацію відгукнуться і Президент, і Прем'єр-міністр, і Держтелерадіо, і, звичайно, Президент НАН України. Адже такі події в лексикографії трапляються один раз на півстоліття. А з огляду на характер та обставини випуску видання — воно унікальне!
Дмитро Павличко
Дмитро Пилипчук
17 грудня 2010
1 У Словнику бракує таких імен, як Іван і Михайло Андрусяки, Олена Апанович, Роман Бабовал, Володимир Базилевський, Віктор Баранов, Сергій Білокінь, Катерина Білокур, Василь Бобинський, Богдан Бойчук, Михайло Бойчук, Михайло Брайчевський, В’ячеслав-Брюховецький, Іван Вишенський, Лесь Герасимчук, Любов Голота, Леонід Горлач, Святослав Гординський, Сергій Грабовський, Леонід Гребінка, Василь Гренджа-Донський, Юрій Дараган, Ярослав Дашкевич, Володимир Денисенко, Володимир Державин, Ярослав Дзира, Дмитро Донцов, Віталій Дончик, Євген Дудар, Сергій Єфремов, Олесь Жолдак, Світлана Жолоб, Аркадій Жуковський, Микола Жулинський, Петро Засенко, Володимир Затуливітер, Василь Захарченко, Юрій Івакін, Дмитро Іванов, Юрій Іздрик, Юрій Іллєнко, Валерій Ілля, Олександр Ірванець, Світлана Йовенко, Аркадій Казка, Петро Карманський, Абрам-Кацнельсон, Ігор Качуровський, Євген Кирилюк, Леонід Кисельов, Юрій Клен, Іван Климишин, Юрій Ковалів, Степан Колесник, Тамара Коломієць, Петро Кононенко, Віктор Кордун, Григорій і Платон Костюки, Михайлина Коцюбинська, Богдан Кравців, Дмитро Кремінь, Лесь Курбас, Остап Лапський, Орест Левицький, Юрій Липа, В’ячеслав Липинський, Наталя Лівицька-Холодна, Левко Лук’яненко, Іван Лучук, Іван Мазепа, Іван Малкович, Валерій Марченко, Юрій Меженко, Володимир Мельниченко, Тарас Мельничук, Іван Миколайчук, Микола Міхновський, Ладя Могилянська, Володимир Моренець, Анатолій Мороз, Михайло Москаленко, Михайло Наєнко, Дмитро Наливайко, Віктор Недоступ, Леонід Новиченко, Михайло Орест, Марко Павлишин, Ігор Павлюк, Галина Пагутяк, Володимир Панченко, Оксана Пахльовська, Петро Перебийніс, Симон Петлюра, Володимир Підпалий, Сергій Плачинда, Федір Погребенник, Анатолій Погрібний, Юрко Позаяк, Юрко Покальчук, Леонід Полтава, Олександр Пономарів, Мирослав Попович, Омелян Пріцак, Роман Рахманний, Феодосій Роговий, Богдан Рубчак, Василь Рябий, Микола Рябчук, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Тамара Севернюк, Вадим Скуратівський, Василь Скуратівський, Василь Слапчук, Иосиф Сліпий, Микола Сом, Богдан Стельмах, Олекса Стефанович, Надія Суровцова, Остап і Юрій Тарнавські, Олекса Тихий, Костянтин Тищенко, Олесь Ульяненко, Назар Федорак, Тарас Федюк, Павло Филипович, Філарет; Мойсей Фішбейн, Петро Франко, Микола Холодний, Володимир Цибулько, Леонід Череватенко, Дмитро Чередниченко, Євген Чикаленко, В’ячеслав Чорновіл, Андрей Шептицький, Юрій Шерех (Шевельов), Микола Шудря, Володимир Шухевич, Василь Яременко, Михайло Яцків, Ярослав Яцків, та інші.
2 З відсутніх у СУМі перекладачів досить назвати таких, як Петро Карманський, Леонід Гребінка, Леонід Первомайський, Дмитро Білоус, Ірина Стешенко, Євген Попович, Дмитро Паламарчук, Дмитро Павличко, Іван Драч, Віктор Коптілов, Анатоль Перепадя, Михайло Москаленко, Андрій Содомора, Йосип Кобів, Ростислав Доценко, Олекса Синиченко, Ольга Сенюк, Леонід Череватенко, Євген Дроб’язко, Леонід Махновець, Юрій Лісняк, Грицько Халимоненко, Михайло Литвинець, Олександр Мокровольський, Дмитро Чередниченко, Лесь Герасимчук, Олександр Гриценко, Микола Мірошниченко, Максим Стріха, та інші.
Завантажити PDF 
Український мовно-інформаційний фонд (разом з Інститутом мовознавства ім. О.О.Потебні) є співзасновником науково-теоретичного журналу "Мовознавство". Фонд є базовою організацією Наукової ради при Президії НАН України з проблем "Інформація. Мова. Інтелект".